Исторический процесс показывает, что для трансформации общества часто требуется изменение его духовных и религиозных основ. Этот феномен наблюдался в разные эпохи.
Со временем культовые сооружения, будь то места для молитв или погребальные комплексы, часто приходят в упадок и разбираются потомками тех, кто их возводил. Эта участь постигла и древнеегипетские пирамиды, и храмы античной Греции и Рима.
Церковь в эпоху социальных перемен
С установлением социалистического строя в Советском Союзе здания, связанные с религиозным культом, во многом утратили свою прежнюю функцию и значение. Освободившись от феодальных и церковных пут, народ устремился к знаниям, науке и культурному развитию.
Уже в 1920-1930-е годы перед обществом и властью встал практический вопрос: откуда брать ресурсы на содержание и восстановление многочисленных, часто ветшающих культовых зданий, которые некоторые сравнивали с древними "стоунхенджами"?
Государство предприняло ряд мер: изъяло у церкви право официальной регистрации браков, передало здания церковно-приходских школ и семинарий для светских нужд. Это существенно подорвало экономическое и социальное влияние духовенства.
Были значительно сокращены земельные владения церквей и монастырей. Как отмечают некоторые историки, материальные запросы служителей культа, которых критики называли "торговцами опиумом для народа", зачастую были весьма велики.
Практические вызовы урбанизации
Масштабы проблемы были огромны. Только в центральной части Москвы, внутри Садового кольца, к моменту революции насчитывалось более 1600 храмов и часовен (по выражению "сорок сороков"). В условиях бурного роста городов в годы первых пятилеток остро встал вопрос о нехватке площадей для нового, жизненно важного строительства — жилья, заводов, школ.
Позднее, в ходе масштабных гидротехнических проектов (строительства каналов и водохранилищ), часть заброшенных церквей вместе с прилегающими поселениями оказалась затоплена. Во многих случаях эти решения диктовались urgent-логикой индустриального развития.
Феномен отторжения внутри семей
Одним из самых парадоксальных и ярких явлений того времени стала позиция детей самих священнослужителей. Согласно ряду свидетельств, многие из них активно поддерживали курс на secularization и выступали против религиозного наследия.
Воспитанные в церковной среде, они изнутри видели противоречие между проповедуемыми идеалами и реальным образом жизни части духовенства. Пресытившись строгими обрядами, атмосферой, насыщенной запахами ладана и парафина, и бесконечным повторением молитв, некоторые из этих детей начинали остро чувствовать лицемерие и ханжество. Это порождало у них глубокое отторжение не только к "делу" своих родителей, но и к самому религиозному "слову". Их протест становился одной из форм разрыва с прошлым.
Діти священнослужителів - руйнівники церкви!
(Український переклад автора С. Б. Александров-Снегирь)
Коли хочуть змінити суспільство - змінюють релігію...
Рано чи пізно будь-які молитовні та поховальні споруди руйнуються і розтягуються на частини нащадками їх будівельників. Так було і з єгипетськими пірамідами, і з язичницькими храмами Еллади та Риму.
З побудовою соціалізму в СРСР будівлі культового мракобісся ставали непотрібними. В СРСР люди, звільнені від кріпосної та церковної експлуатації, потягнулися до освіти, до інтелектуального зростання.
У зв'язку з цим вже в двадцяті-тридцяті роки у розсудливих, прагматичних людей виникали питання: де брати кошти на експлуатацію та ремонт "стоунхенджів", що руйнуються?
Насамперед у церкви відняли право реєструвати шлюби, відняли приміщення церковних училищ і семінарій. Попи відразу позбулися потужного шматка пирога... Скоротили церковні та монастирські території. А апетити у торговців "опіумом для народу" завжди були безмежні...
Тільки в Москві, в межах Садового кільця після революції було "сорок сороків церков" - понад 1600 храмів і культових споруд. Місця для життєво необхідного будівництва вже просто не було! А в роки перших п'ятирічок після Великої Жовтневої Соціалістичної революції темпи будівництва були космічними!
Пізніше частина покинутих церков разом з селищами були затоплені при будівництві водосховищ і каналів. Все це в більшості випадків були вимушені, невідкладні заходи.
Але найактивнішими руйнівниками церков у молодій радянській країні були діти священнослужителів...!
Попівські діти бачили невідповідність проповідей способу життя паразитів-батьків. Діти дяків і попів так напостились і нахрестились, так набралися в своїх сім'ях церковно-парафіяльного мракобісся, надихалися галюциногенних запахів парафіну і ладану, наслухалися безглуздих псалмів і молитов, що люто возненавиділи Слово і Діло своїх дволичних ханж-батьків!
Більше цікавих статей тут: Новини науки і техніки.
Джерело статті: Діти священнослужителів - активні руйнівники церков!.